Три роки минуло з того дня як частину нашої землі окупували злочинці з сусідньої держави. Я добре пам'ятаю ті дні: шок від подій на майдані не минув, та прийшло нове потрясіння. Незроміло хто, як, навіщо. Надіями на те що це просто якийсь йолопи, та все швидко вирішиться. Перше відео захоплення - розуміння що це специ, котрі можуть бути лише ворожими спецпризначенцями. Гнитюча атмосфера по місту...
З'являються блокпости на трасі Сімферополь - Севастополь, зелені чоловічки зі зброєю на вулицях міста. Твої друзі заперечують то, що це росіяни, та що вони взагалі є. Здається що цього не може бути, це не на справді.
Штурм військових частин. Шок змінюється страхом. Повне нерозуміння що робити.
Ти робиш,що можешь - стоїш під частиною забезпечуючи можливість хлопцям вібігти до магазину, передаєш цигарки та воду. Вночі приїзджає автобус з росіянами котрих вчетверо більше, вони загрожують вбити всіх, мусора стоять поряд та сміються. Вони розмовляють з російським акцентом, вони кажуть,що то все їх земля , а ми понаїхали.
Ти дивишся в очі окупанту, звертаєшся до нього, та бачиш сором в очах. Він знає що він робить. Він знає, що він є окупантом та не буде до нього поваги. Тільки розуміння що він - ворог.
Всі плани руйнуються зі швидкістю звука. Повне нерозуміння що робити. Як жити далі.
Зустрічаєш знайомого зі спецпідрозділу Альфа, який повернувся з майдану - він блідий як смерть. Ти дізнаєшся що Альфа відмовилась виконувати наказ про звільнення парламенту.
Реальність б'є тебе обличчям об асфальт. Ти розумієш, що вже це відбулося насправді, і не буде гарного фіналу. Твої знайомі з якими ти стояв під частинами зникають безслідно.
І все. Твоє життя вже змінилося назавжди.
Ти втрачаєш все - дім, друзів, свою роботу. Ти залишаєшся зі складним рішенням починати все з початку. Та швидко.
Більше нема сусіда, є ворог, котрого ти ненавидиш і будеш ненавидити все своє життя.
Тому коли я чую що головний ворог не у кремлі , а в Києві ,то мені хочеться лаятися.
В нас нема іншого ворога окрім росії та їх поплічників. Росія забрала в нас землю, вбила тисячи українців та хоче нас знищити.
Це прості речі, простіше не буває - росія- страна яка розпочала війну. Запам'ятати назавжди. І я ніколи це не пробачу. Вороги на покоління.
Костянтин Нескоромний
З'являються блокпости на трасі Сімферополь - Севастополь, зелені чоловічки зі зброєю на вулицях міста. Твої друзі заперечують то, що це росіяни, та що вони взагалі є. Здається що цього не може бути, це не на справді.
Штурм військових частин. Шок змінюється страхом. Повне нерозуміння що робити.
Ти робиш,що можешь - стоїш під частиною забезпечуючи можливість хлопцям вібігти до магазину, передаєш цигарки та воду. Вночі приїзджає автобус з росіянами котрих вчетверо більше, вони загрожують вбити всіх, мусора стоять поряд та сміються. Вони розмовляють з російським акцентом, вони кажуть,що то все їх земля , а ми понаїхали.
Ти дивишся в очі окупанту, звертаєшся до нього, та бачиш сором в очах. Він знає що він робить. Він знає, що він є окупантом та не буде до нього поваги. Тільки розуміння що він - ворог.
Всі плани руйнуються зі швидкістю звука. Повне нерозуміння що робити. Як жити далі.
Зустрічаєш знайомого зі спецпідрозділу Альфа, який повернувся з майдану - він блідий як смерть. Ти дізнаєшся що Альфа відмовилась виконувати наказ про звільнення парламенту.
Реальність б'є тебе обличчям об асфальт. Ти розумієш, що вже це відбулося насправді, і не буде гарного фіналу. Твої знайомі з якими ти стояв під частинами зникають безслідно.
І все. Твоє життя вже змінилося назавжди.
Ти втрачаєш все - дім, друзів, свою роботу. Ти залишаєшся зі складним рішенням починати все з початку. Та швидко.
Більше нема сусіда, є ворог, котрого ти ненавидиш і будеш ненавидити все своє життя.
Тому коли я чую що головний ворог не у кремлі , а в Києві ,то мені хочеться лаятися.
В нас нема іншого ворога окрім росії та їх поплічників. Росія забрала в нас землю, вбила тисячи українців та хоче нас знищити.
Це прості речі, простіше не буває - росія- страна яка розпочала війну. Запам'ятати назавжди. І я ніколи це не пробачу. Вороги на покоління.
Костянтин Нескоромний
По-моему это очень правильная реакция на страх и давление - сделать его смешным и глупым.
